Св. Юрій – опікун Пласту
Від давніх часів різні товариства, суспільні з’єднання, лицарські й військові формації вибирали собі за опікуна-патрона якусь святу або історичну постать, до якої відчували особливу пошану. Якщо це була свята особа, тоді просили її також про допомогу і заступництво перед Богом. Коли це якась світла постать з історії, тоді це був доказ, що ідеї, які вона визнавала, або прикмети її характеру були дороговказом, взором до наслідування для членів організації чи товариства, що обрали її патроном-опікуном.
Святий Юрій
Ми, українські пластуни, як і багато інших організацій молоді скавтського типу, обрали своїм патроном св. Юрія, колишнього опікуна всього середньовічного лицарства, бо прикмети його характеру, що присвічували давнім лицарям, є і для нас зразком для наслідування. Культ цього великого святого з криштально чистим і стійким характером має в українському народі свою довговічну традицію. Особа нашого опікуна, св. Юрія, об’єднує в собі ідеали, які висловлюють три головні пластові обов’язки супроти Бога, нації, нашого довкілля і нас самих. А тому, що він теж є патроном подібних організацій інших народів, то його світла постать єднає нас з різними близькими нам духом організаціями молоді в світі.
Св. Юрій походив зі шляхетської родини з Капа- докії в Малій Азії. Жив він при кінці третього століття після народження Христа. Тоді в Римі панував цісар Діоклеціян, і св. Юрій служив у римському війську, де відзначився великими лицарськими ділами. Однак тому, що Юрій відважно признавався перед поганами до своєї християнської віри і не хотів виректися її за жадні особисті користі чи почесті, — згинув мученичою смертю.
Слава хороброго християнського лицаря, що свідомо і відважно згинув за Христа, розійшлася по цілім тодішнім християнськім світі. Церква визнала його святим. Уже в середніх віках лицарі залюбки віддавалися в опіку св. Юрія-лицаря, а опісля прийняли йот за свого патрона.
Практично кожна книга, яку написав провідник [Бейден Поуел)], мала ілюстрації. Він дуже цікавився піктографією і первісними малюнками. Картину він зазвичай малював лівою рукою й одночасно розмальовував її правою. Це давало дуже хороші результати. Коли він хотів пояснити щось, то робив це за допомогою малюнка. Одним з найкращих прикладів є зображення скаута на коні, який вбиває дракона, а під ним підпис: «Сучасний св. Юрій». Практично кожна книга, яку написав провідник [Бейден Поуел)], мала ілюстрації. Він дуже цікавився піктографією і первісними малюнками. Картину він зазвичай малював лівою рукою й одночасно розмальовував її правою. Це давало дуже хороші результати. Коли він хотів пояснити щось, то робив це за допомогою малюнка. Одним з найкращих прикладів є зображення скаута на коні, який вбиває дракона, а під ним підпис: «Сучасний св. Юрій».
Різні лицарські ордени прийняли назву і патронат св. Юрія. Також увійшло у звичай, що всіх юнаків, коли вони вступали в лицарський стан, мечем “вибивано”на лицарів в імені св. Юрія. Йому також складали молоді лицарі присягу.
Від самих початків християнства в Україні св. Юрій став патроном українського лицарства, тобто княжих дружинників, а потім одним з опікунів козаків, які у своїх піснях співали «Нам поможе св. Юр», а також інших військових частин недавнього часу, що, крім св. Покрови, почитали св. Юрія як мужнього і безстрашного оборонця правди і добра.
Отак св. Юрій став прообразом лицарства і патроном боротьби за найвищий ідеал народу: свободу та символом боротьби проти зла.
Традиції українського лицарства прийняв Пласт, і так, як усі інші українські лицарі, пластуни плекають культ св. Юрія.
Перед очима всіх нас, пластунів, стоїть постать св. Юрія у блискучій зброї на білому коні, коли він довгим списом проколює страшного змія.
А цей змій є в кожному з нас. В кожній людині цей змій проявляється в знеохоті працювати ідейно, коли треба побороти більші труднощі, також у лінивстві та байдужості до ідеалів добра і краси.
З цими проявами зла, із цим «змієм» ми як новітні українські лицарі мусимо за прикладом нашого патрона св. Юрія завжди зводити завзятий бій.
Життя в Пласті. – Торонто-Дітройт, 1961. – С. 114-116.